Дивлячись на героїв цього сюжету, ніколи не подумаєш, що діти багато чого позбавлені в житті. Вони вихованці унікального дитбудинку на Київщині. Жодному ніколи не спадало на думку втекти у пошуках кращої долі. І кожен знає — якщо з новою родиною не складеться, то в цьому будинку їх завжди чекають.

Вони розказують вірші, співають пісні і танцюють. Сьогодні тут справжнє свято. Сім’ї «Любисток» — десять років.

Наталка вже студентка. П’ять років тому дівчина поступила до коледжу, потім — в інститут. Однак незмінною лишилась домівка, якою став для неї дитячий будинок. Хоч і «мама», про яку дівчина співає, у неї так і не з’явилася.

Наташа Сергієнко, вихованка Вишгородського районного дитячого будинку «Любисток»:

— Всі знають, що я з дитячого будинку. Навіть тут я гуляю. Всі знають, що в дєтском домі живу, коли приїзжаю з етого університету, і живу в дитячому будинку. Ніхто не соромиться, бо тут нема, чого соромитись.

Директора тут всі називають татом. Нічого дивного у цьому немає, каже Микола Михайлович. Мовляв, заслужити це звання у дітей дуже просто.

Микола Михайлович, директор Вишгородського районного дитячого будинку «Любисток»:

— Саме важливіше — ласка, довіра. Якщо цього не буде, діти тікають, не почують уют — тоже втікають, і саме головне — бит зробити у дитячому будинку. Щоб дитина була захищена.

Галина Тимощук, кореспондент:

— У цьому дитячому будинку панують і злагода і любов, і тепло. Однак не зважаючи на це, всі діти сироти мріють про своїх маму і тата.

Сьогодні тут нову сім’ю шукають для чотирьох вихованців. Серед них і цей сіроокий хлопчик. Юрко, зізнається — уже готовий познайомитися з новими батьками.

Юрій Громов, вихованець Вишгородського районного дитячого будинку «Любисток»:

— Єсли з сестрою, так, може, соглашуся, а єсли без сестри, не. Я без сестри — нікуди.

— Не сварилися і не пили, і піклували хотя би про нас — і всьо.

Галина Тимощук, Іван Єрмаков, Новини, Телеканал «Інтер»