До арешту чоловіка Ірину Луценко, успішну бізнесвумен та мати двох дітей, можна було побачити хіба що на прямих ефірах «95-ого Кварталу», куди їх особисто запрошував Володимир Зеленський. Публічною їй довелося стати тільки після арешту чоловіка. Також довелося вивчити старий та новий КПК, конвенцію з прав людини, внутрішній розпорядок утримання засуджених у колоніях та СІЗО, медичну енциклопедію, правила спілкування з пресою та провокаторами. У результаті активну та сильну Ірину помітила сама Тимошенко. За деякими даними саме вона і запропонувала взяти її у список Об’єднаної опозиції. Балотування Луценко сприйняли критично, бо ж «депутатство не передається у спадок», але на даний момент є підстави вважати, що в особі дружини революціонера український парламент отримав активного та цілеспрямованого  депутата, який має особисті підстави покращити ситуацію з дотриманням прав людини в Україні.

Ірина Луценко

Зустрілися з Іриною ми наступного дня після повернення Луценка до колонії в його кабінеті в офісі «Народної самооборони». Відверта та емоційно відкрита, вона справляє враження людини дуже зосередженої, рішуче налаштованої і, головне, позбавленої усіляких ілюзій як щодо майбутньої роботи в парламенті, так і щодо справи свого чоловіка.

МІЙ ЧОЛОВІК ВІДСИДИТЬ УВЕСЬ ПОВНИЙ ТЕРМІН

— Ірино, ви ж і не сподівалися, що апеляцію буду задоволено?

— Не мала жодної ілюзії. Навпаки, я розуміла, що вони навмисне хочуть додатково Юру принизити,  затвердивши йому другий вирок саме в день Майдану. Хоча навіть Юра та адвокати почали казати, що якось дивно себе судді поводять і задають багато запитань, чого не було ні в суді першої інстанції, ні на розгляді апеляції по першій справі. Тоді я порадила, щоб вони навіть не сміли надіятись на щось обнадійливе. Єдине, що здивувало на цьому суді, до того ж приємно, це – особлива думка одного з суддів. Значить, ще є надія на цю судову систему в перспективі, на окремих суддів, які пам’ятають про присягу, про Конституцію, врешті-решт про право людини на справедливий суд.

— В принципі ця апеляція не мала вже значення для Юрія Віталійовича…

— Так, вона б жодним чином не вплинула на термін його перебування в колонії. Але вона була важливою тому, що цей вирок був вироком всім справжнім міліціонерам. Це вирок не за халатність, а за сумлінну роботу тих тисяч чесних офіцерів, які по 20 років сумлінно виконують свою роботу по розкриттю злочинів, а їх можуть засудити, як це гірко не звучить, за недбалість. Кожний офіцер міліції тепер добре подумає про те, чи варто займатися своєю справою на совість, якщо ти можеш «попасти під роздачу» при переслідуванні свого керівника. Це прецедент.

Луценко не про себе турбувався в цьому суді. Немає ні в кого сумніву, що він невинний ні по другій справі, ні по першій. Вироки — це лише помста і намагання ізолювати людей від  харизматичного політика. Луценко захищав честь чесних офіцерів в цьому процесі, не думаючи про свою долю. Така він людина.

— Ви готові до того, що йому, швидше за все, доведеться відбути у тюрмі всі чотири роки?

— Я на 99% впевнена в цьому. Не хочу цього, але розумію, що так буде. Це дуже важко і боляче усвідомлювати. Жодним чином не вбачаю натяку, що його випустять чи влада піде на якісь поблажки. Які б міжнародні інституції не наполягали на цьому, які б рішення не приймав Європейський суд з прав людини – до виборів президента Луценко не повернеться додому. Але ми не маємо наміру здаватись, ми захищатимемося і відстоюватимемо свою правоту до кінця. Я маю свою «дорожню карту» дій в цій ситуацій, якої і дотримуватимусь. Моя кінцева мета – повна реабілітація чоловіка як посадовця і політика.

Юрій Луценко

— Теоретично є можливість звільнитись достроково – законом це передбачено.

— Так, але вироки Луценку – це особиста помста однієї людини, тому вийде він 26 грудня 2014 року. Ще два повних роки у неволі попереду. Умовно-дострокового звільнення у нього не буде, оскільки в колонії йому вже намалювали дві догани у намаганні догодити у доведенні гасла «Луценко сидітиме попри все».

— За що?

— За те, що він вимагав забезпечення свого права на телефонний зв'язок, на зустрічі із захисниками, на короткострокові зустрічі. Керівництво колонії через провокації створило штучну ситуацію, оббрехавши Луценка. Юру провокують постійно, щоб не дати йому можливість скористатися умовно-достроковим звільненням. Для скасування однієї лише догани потрібно півроку відсидіти у звичному режимі.

Діти «польового командира» не плачуть

— Як діти сприймають ситуацію зараз?

— Дітей особливо шкода. Шкода часу, який вони не спілкуються з батьком.  Молодшому зараз 13 років. Це саме такий вік, коли дитина замислюється над сенсом життя, стає чоловіком. Саме в цей період йому особливо потрібен батько. Юра старається як може бути присутнім в житті синів, постійно пише їм листи, спілкується по телефону. Я за нагоди брала молодшого з собою до батька у СІЗО, а на суди ми його водили тільки двічі, вдруге якраз на апеляцію. Не хотіли, щоб він бачив батька в клітці. Для сина це дуже важко, хоч він і не говорить про це. Юра вчить його, що діти Луценка – не плачуть. А я завжди наводжу приклад Юри дітям, як взірець справжнього чоловіка, не даю ні на йоту засумніватися в тому, що він найкращий батько.

— Вам зараз хтось допомагає фінансово?

— Останній рік ніхто. Ніхто.

— Ваш бізнес не відчув на собі тиску протягом цих двох років?

— Перевірки є, і багато, але – в рамках закону. Тут намовляти на владу я не можу. Зараз бізнесом займатиметься старший син. Він за ці два роки уже став чоловіком, дуже змужнів і поступово набирається досвіду. У нього досвідчений безкоштовний консультант (сміється, вказуючи на себе, — УНІАН.).

— У вас вже було довгострокове побачення з чоловіком?

— Так, одне. Три доби провели разом з дітьми. Наступне побачення на Різдво. Це наш третій Новий рік без нього буде…

ПРИ ПОТРЕБІ ЛУЦЕНКО ОЧОЛИТЬ НОВИЙ МАЙДАН

— Існує думка, що тюрма пішла на користь Луценку-політику. Ви погоджуєтесь?

— Не зовсім… Він завжди таким був вдумливим, багатогранним, послідовним у своєму баченні України. Просто перебування у політиці на тих ролях, які йому випало долею займати, наносило певну тимчасову луску: то міліціонера, то бунтаря, то революціонера, то опозиціонера. В тюрмі все це відпало і з’явився, як це не сумно, час, щоб показати суспільству себе справжнього. Не двісті п’ятдесят книжок, прочитаних у СІЗО, зробили Луценка тим, ким він був і є насправді. Щоправда, проявилася мудрість та виваженість у судженнях і оцінках.

Ірина Луценко

— Якою буде його роль, коли він повернеться?

— Він буде над політикою. Я думаю, він вже її переріс. Більш детально про це, я думаю, Луценко скаже сам. Не хочу наперед розкривати його плани. Вони цікаві, він над ними постійно працює. Є група однодумців, політологів, громадських діячів, які готові об’єднатися навколо ідеї, запропонованої Луценком.

— Тобто ми вже не побачимо його на жодній політичній посаді?

— Ну, зовсім виключати цього я не можу.

— А новий майдан зможе очолити?

— Якщо на нього буде запит у суспільстві, то він зможе, звичайно. Якщо цей майдан буде на часі, то  тут не може бути сумнівів – тільки так. Як він може стояти осторонь? Адже саме дух Майдану залишив його в Україні, коли йому загрожувала небезпека в’язниці.

— Ви знаєте, що багато хто прогнозує початок чвар після звільнення Луценко й Тимошенко?

— Навіть якби Юра звільнився зараз, він би жодним чином не сприяв розбрату і не балотувався б у президенти. Його бачення таке: має бути один кандидат від опозиції – той, хто запропонує кращу програму. І визначити цього кандидата і його майбутню команду: прем’єра, спікера, мера Києва. Луценко вважає, що тільки так опозиція має готуватися до виборів 2015 року. Юра не підтримуватиме прізвище – він підтримає програму розбудови української держави, затребувану суспільством, за яку готові відповідати її керманичі.

— В якому стані його здоров’я зараз?

— Коли Юра голодував у СІЗО 32 дні, то останні 10 днів він був на грані смерті. Там він заробив і цукровий діабет, і численні виразки, і цироз печінки. Там же його заразили гепатитом TTV, який приховували від нас понад вісім місяців. Це мутуючий гепатит, він не дає можливість відновитися печінці і його треба лікувати тільки в лікарні. В колонії Юру ніхто не лікує. Більше 18 разів лікарі МОЗ підтверджували його діагнози, але лікування і досі відтерміновується. За це ніхто не покараний. Я постійно привожу ліки в колонію і змушую обстежувати Юру, щоб не пропустити невідворотні процеси. Я буду добиватися, щоб його перевели в лікарню за межами тюрми.

— Він досі шиє там рукавиці?

— Ні, після того, як їх привезла звідти до столиці із закликом «Україна в твоїх руках. Юрій Луценко» і агітувала з ними у виборчій кампанії – йому більше не дають шити. Зараз Юра клеїть конверти. Після роботи багато читає, сидячи прямо (посміхається – УНІАН). така вимога внутрішнього розпорядку колонії, до десятої вечора прилягти на ліжко неможна. Це особливо важко в його ситуації, коли знеболювальні не рятують, але лише на час притуплюють біль.

 

— Луценко мав можливість вплинути на ці радянські традиції тюремного життя…

— Пенітенціарна система належить до міністерства юстиції, а Луценко очолював міністерство внутрішніх справ. За свою каденцію міністра Юра зробив повні ремонти СІЗО. За часів Луценка в МВС було створено управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ. Помічник міністра в кожній області, підпорядкований безпосередньо цьому управлінню, слідкував за дотриманням прав людини, здійснював прийом громадян та очолював моніторингові групи, що перевіряли не тільки умови, в яких перебували затримані, але й чи не порушуються їхні права. Громадські правозахисні організації отримали можливість відвідувати ізолятори і спілкуватись з заарештованими. Тоді тортури, знущання і нелюдські умови, які були там до цього, були викорінені. І міжнародні організації оцінили діяльність міліції у той період як єдине європейське досягнення по дотриманню прав людини в окремо взятому міністерстві. Луценко зробив максимально багато за свою каденцію у цьому напрямку.

Чи можна закидати бездіяльність Тимошенко у цьому напрямку? Можливо, але вона мала тоді міністра юстиції, який мав би цим опікуватись. Була ж зрештою і уповноважена з прав людини Карпачова. Плюс – ви ж пам’ятаєте умови другого прем’єрства Тимошенко. Парламентська більшість була ситуативна, з перевагою в кілька голосів, то хіба можна було в тих умовах щось робити? Звичайно, це все не виправдовує, але не можна покладати відповідальність тільки на них.

В ПАРЛАМЕНТІ Я ХОЧА Б СПРОБУЮ ЩОСЬ ЗРОБИТИ

— Чим ви плануєте займатись в парламенті?

— Я планую працювати у Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Після двох років перебування у процесі свого чоловіка та відвідування СІЗО і колонії у мене є своє бачення прогалин в новому КПК. Цей кодекс знову звузив права людини. Хоча б те, що захисником може бути лише адвокат, звужує права засудженого та заарештовано, створюючи монополію для адвокатів у порушення Конституції. Я навіть спробую зазіхнути на внутрішні документи пенітенціарної служби, які «попахують»  сталінськими правилами внутрішнього розпорядку у місцях позбавлення волі. Наприклад, чому лише колонія має право ініціювати переведення засудженого з колонії до лікарні за станом здоров’я чи зміну покарання у разі, якщо засуджених захворів на хворобу із існуючого переліку, що несумісні із перебуванням у колонії? Також моя мета — скорочення терміну розгляду рішень Європейського суду з прав людини у Верховному суді і зміна механізму встановлення невідворотності покарання для прокурорів, суддів та слідчих за  порушення прав людей.

— Це помста за чоловіка?

— Ні. Юра вже до того моменту звільниться, а несправедливо засуджені залишаться. Нинішню каральну систему треба ламати. Депутатський мандат — це моя зброя у цій боротьбі з безкарністю та несправедливістю, яку я відчула особисто. А таких як ми – десятки тисяч…

— Команда підтримає ваші ініціативи?

— Я надіюсь. Хоча це питання не тільки для опозиції. Влада теж повинна бути зацікавленою в цьому, бо це є надполітичне питання,  адже судити можуть кожного.

— Ви усвідомлюєте, що від самого початку роботи в парламенті журналісти ставитимуться до вас критично?

— Я усвідомлюю, звичайно, і тому відчуваю колосальну відповідальність. Я не маю звички розкидатися обіцянками, не казатиму, що не буду такою, як інші депутати… Я перфекціоністка  за натурою і працюватиму так, щоб мені, в першу чергу — перед собою, не було соромно, розуміючи, що робота у меншості може бути недостатньо результативною. Але як писав Кен Кізі – я, принаймні, спробую.

— Чоловік дає вам поради?

— Так. Але я не буду про це говорити… Скажу, що він застерігає, що найбільше розчарування чекає мене десь через півроку, коли прийде відчуття, що від тебе ніщо не залежить, що ти ні на що не впливаєш. Тому я відразу вирішила дуже прагматично до цього підійти і не ставлю перед собою недосяжної мети. Я хочу спробувати зробити у парламенті конкретні речі. Я буду вузько заточеною, не хочу розпилятися. Буду вести політику команди, але законотворчу роботу буду старатись вести у тих питаннях, які вже назвала. Я вже серйозно працюю з адвокатами, правозахисниками і шукаю однодумців. Розумію, що до мене будуть ставитись  як до дружини Луценка. Але я маю мету і я принаймні спробую. Чесно.

Анастасія Береза