В кінці листопада, 29 числа, у Львівському найціональному університеті імені Івана Франка  пройде дискусія стосовно рівня української шкількної освіти. Захід, організований Фондом «Ефективне управління» вперше пройде у Львові та збере експертів-освітян, які спробують відповісти на питання чи справді наша середня освіта безнадійно застаріла. 

Ми попросили висловити своюб думку з цього приводу проректора з науково-педагогічної роботи Українського католицького університету Павла Хобзея. Він люб’язно погодився написати для нас блог. 

Про обов’язковість повної середньої освіти для громадян України зазначено в положеннях Конституції України. Навчання за Законом України «Про загальну середню освіту», що мало тривати 12 років, проте у 2010 році внесено зміни, й середня освіта знову стала одинадцятирічною. Відбувся і перехід на позитивне 12-бальне оцінювання навчальних досягнень учнів, і запроваджено ЗНО для абітурієнтів вищих навчальних закладів. Це тільки найбільш знакові й резонансні здобутки українських освітян за часи незалежності. Однак і далі, не зважаючи на ці здобутки, стан сучасної освіти в Україні порівнюють із 1990 роком, тобто з «радянською» освітою.

Що ж за ці роки змінилося на краще? Насамперед — рівень знань учнів з іноземної мови та запровадження в школах ІКТ. Навчальні програми стали диверсифіковані, а вчителі у своїй діяльності мають більшу свободу.

Дітям із особливими потребами вже не відмовляють категорично в навчанні в загальноосвітніх школах, натомість навіть спостерігаємо прагнення запроваджувати інклюзивну освіту.

Початкова школа стала 4-річною, і діти починають здобувати середню освіту, як правило, із 6-річного віку.

Практично подолано двозмінність навчального процесу, хоча, на жаль, цьому значно сприяла демографічна криза.

У сільській місцевості збудовано значну кількість нових шкіл, а також організовано довезення дітей до місць навчання, «шкільними» автобусами.

Безумовно, що перелік позитивних змін можна продовжувати, але факт залишається фактом: якщо рівень середньої освіти за роки незалежності загалом не погіршився, то і не покращився. Процес радше можна схарактеризувати як рух на місці, у той час, коли інші країни рухаються вперед. А отже ми залишаємося все більше позаду.

Результати соціологічних опитувань про задоволення якістю середньої освіти в Україні досить сумні. Зі всіх європейських країн українське суспільство найменш вдоволене якістю освіти. Олігархи і можновладці далі навчають своїх дітей закордоном або в міжнародних школах в Україні. Відсоток учнів, які користуються послугами репетиторів невпинно зростає і охоплює практично всі класи, а не тільки випускні. Освіта дітей щораз більше стає справою батьків, а не суспільних інституцій. Діти далі тішаться карантинами й канікулами і радості від шкільного навчання практично не відчувають. До школи учні часто ходять не так для здобуття знань, як більше для спілкування – «потусуватися». Міністерство йде назустріч учням і скорочує тривалість шкільного року. Минулий 2011-12 н.р. (рік ЄВРО – 2012) можна із сумом записати в книгу рекордів Гінеса за найкоротший термін навчання випускного 11 класу. (Ще 2010 року крім зменшення на рік обов’язкової середньої освіти законодавці вилучили із Закону і норму щодо мінімального тривання навчального року).

Теперішні керівники освітян так захоплені собою й успіхами сусідів на сході, що різні громадські обговорення і громадські ради мають лише схвалювати позицію Міністерства. Приклад цьому і останній Всеукраїнський з’їзд педагогічних працівників, де було цільово відібрано делегатів і виступаючих. (Повернулися на з’їзді у старі комуністичні часи – суцільний «одобрямс»). Не згадуємо епопею із прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту». Криза управління і втрата довіри до влади дійшла до апогею.

— Можна зробити висновок, що рівень освіти в Україні таки погіршується. Цей сумний результат на жаль не став предметом гострої суспільної дискусії. Навіть у середовищі фахівців великих дебатів не було 

 2007 року Україна брала участь у міжнародному моніторинговому дослідженні TIMSS, яке визначає досягнення учнів 4 і 8 класів у математиці та природничих науках. Результати були невтішні. За рівнем знань учні 4-их класів були на 26 місці із 36 країн учасників, а результати учнів 8-их класів були дещо кращими – 25 місце із 49 країн. Зауважмо, що Росія посіла відповідно 6 і 8 місце. Зіставляючи результати України і Росії у моніторингові TIMSS-2007, можна зробити висновок, що рівень освіти в Україні таки погіршується. Цей сумний результат на жаль не став предметом гострої суспільної дискусії. Навіть у середовищі фахівців великих дебатів не було. (Відповідальність за це несе і попередній склад МОН, адже результати було оприлюднено в кінці 2008 року). Тепер очікуємо на результати TIMSS 2011, але підстав для оптимізму нема.

Та найбільшою проблемою середньої освіти залишається кадровий потенціал. Рівень заробітної плати не вмотивовує вчителів і директорів до творчої праці. Щоб прогодувати свої родини їм треба шукати додаткових підробітків. За результати своєї праці в навчальному процесі вчитель практично не несе відповідальності. Навіть коли є скарги від батьків, вчителя не можна звільнити з роботи, якщо він не порушує трудового законодавства. Європейське гасло «ми не маємо права втратити жодну дитину» у нас не працює У кращому випадкові вчимо тих, хто хоче. Добре, що ще є школи, які мають добрих директорів і високу вчительську культуру праці, але це часто винятки, ніж правило. На педагогічні спеціальності у ВНЗ конкурсу нема. Йдуть ті, хто не може вступити на престижніші спеціальності. А що буде далі? Якщо не впроваджувати змін, то наша країна не матиме майбутнього. Держави, у яких спостерігають значний економічний розвиток, наприклад, країни тихоокеанської зони, середню освіту поставили у пріоритетах. Там зрозуміли, що економічний успіх залежить від здобутих людиною знань та навиків, а отже забезпечення якісної середньої освіти.

— Позитивні зміни можливі за реалізації опрацьованої стратегії розвитку освіти впродовж 8-10 років

Що ж робити нам? Насамперед зрозуміти, що позитивні зміни можливі за реалізації опрацьованої стратегії розвитку освіти впродовж 8-10 років. За цей час зміниться не один уряд. Тому проблеми освіти мають об’єднувати, а не роз’єднувати. Необхідно досягнути консенсусу між провладними силами і опозицією щодо цілей освіти і можливих шляхів досягнення цих цілей. Бажано, щоб широка громадськість теж підтримувала ці ідеї.

Особливу увагу потрібно зосередити на статусі вчителя. Незаперечною є залежність престижу професії від рівня заробітної плати. Все інше – похідне. Проте істотно (у рази) збільшити оплату без проведення консолідації системи освіти неможливо. Водночас без проведення адмінреформи консолідація не відбудеться. Система середньої освіти в Україні є малоефективна: в середньому тільки 9 учнів припадає на одного вчителя. В нас один із найвищих показників витрат на освіту у відсотках від номінального ВВП. Загальні витрати на освіту 2010 року складали 8,41% ВВП, а державні витрати – 6,86% ВВП. Проте 80% коштів у загальноосвітніх закладах припадають на заробітну плату, а середньомісячна заробітна плата в освіті за І півріччя 2012 року становить 2481 грн., що складає 74% від середньомісячної заробітної плати в промисловості. Зрозуміло, що питання зростання заробітної плати вчителів без змін у мережі шкіл не вирішити. Водночас із підняттям заробітної плати необхідно ефективно навчати вчителів, надавати їм методично-дидактичну підтримку, сприяти співробітництву і поширенню позитивних практик.

Структура середньої школи також потребує зміни. Потрібно повернути 12-тий рік навчання, саме рік навчання у старшій школі. Збільшити тривалість навчального року, зменшивши тривалість канікул. (При цьому фонд заробітної плати вчителів не зміниться). Запровадити ЗНО після закінчення основної школи. Відділити старшу школу від основної. Створити академічні ліцеї із профільним навчанням, на паралелі у такому закладі має здобувати освіту не менше 120 учнів. Після 9 класу, залежно від результатів ЗНО, скеровувати учнів до професійних чи академічних ліцеїв, ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Тоді можна збалансувати пропорцію між випускниками шкіл, що здобувають вищу освіту чи професію кваліфікованого робітника.

Навчальні плани, програми і стандарти навчання потребують перегляду. Це – складне завдання. Незаперечним є важливість збільшення кількості годин для вивчення державної та іноземних мов. Необхідно розвивати в дітей комунікативні здібності та компетенції. У початковій школі потрібно повернутися до вивчення математики на основі дедуктивного мислення, а не алгоритмічного. Сьогодні ми не розвиваємо мислення учнів початкових класів, а вчимо їх запам’ятовувати схеми. До речі, експерти низькі результати учнів початкової школи у TIMSS пояснюють саме цим.

Необхідно сформувати високі цільові показники діяльності системи і намагатися їх дотримуватися. Потрібно забезпечити звітність вчителів і керівництво шкіл перед батьками учнів. Взяти участь у міжнародному моніторинговому дослідженні PISA, яке є еталоном у порівняльних міжнародних дослідженнях. Після отримання результатів підготувати національний звіт, провести відповідні громадські та фахові обговорення, прийняти відповідні рекомендацій щодо подальших дій, адже проводити моніторингові дослідження без прийняття відповідних рішень безсенсовно.

Формулу доброї освіти запропонував сер Майкл Барбер : Добра освіта = Е(З+М+Л), де Е — етика: цінності, ставлення до оточуючого, толерантність; З – знання; М – мислення (дедуктивне, творче, образне, рефлексивне, групове) і Л – лідерство. Якщо хочемо мати в Україні добру освіти, то треба спільно думати і діяти, щоб досягти якісніших складових цієї формули. 

Павло Хобзей, проректор з науково-педагогічної роботи Українського католицького університету. До того часу працював начальником Головного управління освіти і науки Львівської обдержадміністрації. Член програмної ради напрямку «Середня школа» Міжнародного фонду «Відродження». Член наглядової Ради проекту «RESPO», спрямованого на створення робочих місць для інвалідів (проект підтриманий MATRA (Нідерланди). Співавтор дослідження «Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики (2003).

Дискусія розпочнеться 29 листопада, о 18 годині у Львівському національному університеті імені Івана Франка, вул. Університетська, 1. Думку про те, що освіта в Україні справді застаріла підтримають Дмитро Шимків, Генеральний директор компанії «Майкрософт Україна» та Олексій Греков, співзасновник та директор зі стратегічного розвитку приватної школи «Афіни». В підтримку української системи освіти виступатимуть Айна Мулліс, Виконавчий директор Міжнародного учбового центру TIMSS & PIRLS, Бостонський коледж та Олег Березюк, директор департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 

На становлення позитивних змін в освіті має піти 8-10 років