Сьогодні — день народження Людмили Гурченко. Торік на 77 році вона пішла з життя — не витримало серце. До останнього не полишала сцену. Людмила Гурченко народилася у Харкові, там пройшло її дитинство. Про те, якою її запам’ятало рідне місто — Світлана Шекера.

43-го року дівчинку Люсю із великим бантом на голові батьки привели в Маріїнську гімназію на Римарській. Її клас був на першому поверсі. Ось вона — парта біля вікна. Бігати гімназією дівчатам молодших класів суворо забороняли. Та невгамовна Люся на це не зважала.

Леся Зуб, директор Маріїнської гімназії:

— Так вона каже все одно на перерві ми тихенько пробиралися на другий поверх до інструменту і там ми звичайно подивитися, пограти, і тікати, звичайно, коли бачили вчителя.

У цій шкільній залі школярка Гурченко дебютувала. Декламувала прозу і співала. І вже набагато пізніше згадувала — саме ця сцена все життя здавалася їй найбільшою й найкрасивішою.

А от до уроків Люся бралася неохоче. Вчителька англійської Ольга Даниленко вже шість десятиліть береже зошит учениці десятого «А» Людмили Гурченко. На пожовклих сторінках — жодної п’ятірки.

Ольга Даниленко, вчитель англійської мови:

— Она просто знания приобретала только на уроках. Дома, я боюсь сказать, она, наверное, никогда уроков не делала.

Вчителі говорили, що в голові у Гурченко «темна ніч». Але її слухачі думали інакше. Перших шанувальників своїх талантів юна співачка знайшла ось у цьому Успенському соборі, де під час війни був військовий шпиталь.

Восьмирічна Люся Гурченко прибігала сюди після уроків — співала й танцювала, давала справжні концерти, щоб якось розважити поранених червоноармійців.

Пам’ятають Гурченко і в тодішньому Палаці піонерів, де працювали її батьки. Мама Льоля -масовиком, а батько — Марк Гаврилович — акомпаніатором.

Люся Гопта, директор музею Палацу дитячої та юнацької творчості:

— На сцене, пока родители проводили массовку, она со школы, с музыкальной школы и где-то там в уголочке засыпала. Родители отрабатывали и потом ее будили и забирали домой.

Людмила Гурченко сумувала за Харковом. Любила приїхати, не попереджаючи.

У середині двохтисячних вона зняла кліп. Про рідне місто.

В останнє вона була в Харкові за п’ять місяців до смерті. Обіцяла приїхати ще. На 140-річчя рідної гімназії. Не судилося.

Світлана Шекера, Олександр Яновський, Новини, ТК «Інтер», Харків